Харківські музиканти виклалися, як то кажуть, до сьомого поту, зігравши таки на славу!

Відомий український письменник Юрко Покальчук, котрого, нажаль, вже немає з нами, заснував традицію - приїздити до Кременчуцької виховної колонії для неповнолітніх із благодійними виступами. Не менш відомий сучасний письменник, харків'янин Сергій Жадан в пам'ять про друга наслідує і зберігає цю добру традицію, дотримуючись започаткування. Сьогодні гурт поета, котрий переклав власні тексти на музику, дав концерт неповнолітнім засудженим, який тривав більше години. Музиканти підняли хлопців з місць, ті аплодували їм і, попри суворі внутрішні закони і заборони виправного закладу, навіть пританцьовували під рокешно-фолкові мотиви та суспільно-політичні, а інколи й ліричні, наспіви Жадана.

Голова кременчуцького осередку партії "Самопоміч" Дмитро Плахотник вчора увечері презентував власну команду журналістам та мешканцям міста. Дмитро також звернувся до присутніх представників ЗМІ з проханням пройти екзамен на порядність і звертати увагу на ті політичні сили, котрі не мають "накрадених бюджетів" для політичної реклами, втім мають чесну команду і прозорі наміри працювати на благо міста.

Мова на зустрічі також ішла про принципіально новий підхід данної політичної сили до нових політиків, котрі нині від неї підуть у владу. На думку Дмитра, мсаме такий підхід є єдино правильним у політичних обставинах сьогодення, оскільки формує відкриті списки кандидатів в депутати з ретельно перевіреними біографіями.

Дні єврейської культури нещодавно добігли кінця, втім організатори не спиняються на досягнутому і залучають до спілкування та обміну довідом тепер прихильників та носіїв вже культури ісламської. Багатоликий культурний наш Кременчук!

Не обійшлося, звісно, і без українських художників, котрих в даному напрямку образотворчого мистецтва представив організатор цієї виставки, художник-кременчужанин Вадим Каторгін. Він став автором кількох виразних колажних робіт, створених в оновному із паперових, поліетиленових чи пластикових залишків речей побутового вжитку, на кшталт квитків, чеків, марок, банкнот чи упаковок з-під продуктів, привезених автором під час подорожування різними країнами світу. Більшість із них виконані з додаванням фарби та за участі фотографій різного змісту. Тут, свого часу впавши у око митця, опинилися і Індія, і революційний київський Майдан. виявилися роботи закордонних авторів. Втім японці, по-східному традиційно, виглядали найбільш лаконічними серед інших учасників показу. Зображені поодинокі фігури на тлі довколишнього колажного різнобарв'я мейл-арту кременчуцьким поціновувачам витончених концепцій сучасного живопису смакували доволі вишукано.

За словами співпрацівниці харчової мережі бістро "Кулиничі", котра належить полтавським власникам, даний бізнес вирізняється порушенням усих існуючих санітарних норм та безпрецедентно волаючим ставленням до співробітників!

Днями до мене, як до журналіста, звернулася зневірена співпрацівниця харчової мережі "Кулиничі" і розповіла про власні трудові будні досить неприємні речі. Жінка не один місяць працювала "у тому пеклі", в кінцевому результаті не витримала і таки звільнилась. Із зрозумілих причин, називатись вона не побажала. Я наводжу її пряму мову майже без змін, відредагувавши винятково лексичні неточності.

Які ж з того робити висновки і де відтепер купувати каву та смачні пиріжки, кожен вирішуватиме для себе сам.

"Есть в нашем городе довольно известная сеть общественного питания под названием "Кулиничи". В первую очередь, эти милые кафешки работают с нарушением всех санитарных норм (отсутствие санузла и умывальника с проточной водой для мытья рук), и это там, где люди имеют дело с продуктами питания.

Чтобы выйти в туалет, продавец вынужден внести запись в учетную тетрадь (это, по всей видимости, позволяет владельцам контролировать количество отлучений сотрудников - прим. редактора), если запись не сделана, сотрудник нарывается на штраф. Вообще, здесь штрафуют абсолютно за все, чаще всего начальство даже не утруждает себя вразумительными объяснениями на предмет того, за что штраф был выписан.

Недавно руководство сети внедрило новый вид штрафов, только вдумайтесь, за перерасход бесплатных пакетиков, выдающихся в других магазинах совершенно бесплатно! Разумного объяснения подобным действиям нет, точнее, оно только одно, и это - коррупция. К сожалению.

Канцтовары и моющие средства продавцы покупают сами, поскольку в их отсутствие кафе могли бы не убираться месяцами. Обиднее всего, что этот настоящий беспредел происходит в тылу и то время, когда наши мужья, сыновья и отцы воюют за целостность и благополучие, европейский уровень жизни нашей страны!"

Вчора ввечері у приміщенні МПК пройшли чергові громадські слухання по темі БГЗК. Чи буде з цього толк?

За рішенням минулої сесії міськради, з метою додаткового прискіпливого розгляду питання незаконного будівництва Біланівського гірничо-збагачувального комбінату поблизу Кременчука та Комсомольска, таки було створено робочу групу. До неї, з-поміж інших членів, увійшли високопосадовці Кременчука та нардепи ВР Юрій Шаповалов і Сергій Каплін, котрі дану тему вже вивчали і, на думку місцевих народних обранців, до цього часу мали б володіти відповідями на більшість питань щодо неї достеменно.

Отже, вчора в першій половині дня, ця робоча група побувала у відрядженні в місті Комсомольську, бюджет якого наразі наповнюється за рахунок роботи гоків. Представники Міністрерства екології, що також прибули сюди на зустріч, повідомили нардепам, жодних запитів щодо проведення попередньої екологічної експертизи задля отримання дозволу на будівництво ні власник майбутнього гоку, пан мільярдер Жеваго, ні Полтавські облрада чи облдержадміністрація не надсилали. А стометровий шар грунту на місці несанкціонованого будівництва вже давно зняли, і дорогу накатали, і воду відвели, і селян примусово заставляють виселятись з їхніх земель.. І це поза наявності офіційно-затвердженої проектної документації будівництва!

На виставці у художника Рубанова можна недорого придбати репродукції його робіт, особисто поспілкуватись із митцем та послухати гарну музику!

Нагадаємо, на цьогорічному художньому бієнале в Пекіні Україну представлятимуть два художники, один з яких працює в графічному жанрі. інший - живописець. Останній, на гордість нашого міста, виявився кременчужаном!

Олексій Рубанов пише напрочуд соковито, використовуючи як пастельні тони, так і яскраві насичені фарби. Працює художник в різних живописних техніках та стилях. Тому на його виставку-продаж, організовану з метою зібрання коштів на поїздку художника в Китай із супроводом власних полотен, що представлятимуть країну там (портретна серія робіт "Look at my eyes"), варто прийти в першу чергу як у мистецьку галерею, з просвітницькою метою.

На виставці можна і варто придбати футболки з принтом робіт, котрі вже поїхали до Пекіну. Очі Моррісона, Кобейна, Ленона, Цоя, Меркьюрі, та Марлі, вибагливого пензля митця, вимогливо і дружньо споглядатимуть з тих футболок на світ, викликаючи захоплення і змушуючи замислюватись над більшевартістю мистецтва у ньому. Тут же арт-менеджер художника сфотографує вас на тлі будь-якої з обраних вами картин з репродукцією в руках, поповнивши новим фото галерею відвідин виставочного салону у групі "Мистецтво за мир" на Фейсбуці, де ви одразу ж зможете себе знайти.

Днями у піцопивниці "Радіола" полтавські рок-гурти вкладали публіку на лопатки своїми гітарно-роковими рифами та блюзовими наспівами й ритмами!

Днями блюзом, родом із шістедесятих, такою собі класикою українського попсу того часу, смачно пригощали кременчужан-поціновувачів якісного звуку та живої гітарної музики учасники гурту "Квазі Амор", себто "Фальшиве кохання". Така досить цинічна назва гурту ніяк не відображається на його творчості, адже і музика, і вокал, і манера гри колективу, тобто спілкування із публікою у залі, як на автора, маюли цілком інтелігентний посил та сприймалися
м'яко й дещо грайливо, як і личить справжньому блюзові.

Автори музики й текстів всіх бех винятку творів колективу "Майор Пронін" оживили атмосферу потужними гітарним
соло та пролонгованими батлами між басистом та соло-гітаристом, від чого у присутніх стрімко скочив настрій і зовсім трохи позакладало вуха. Власне, як і має бути на роковому концерті. Своє соло гітарист закінчив, лежачи на килимі,
а трек зі словами "Тріщить ківлар і ми не боги, але не зійдемо з дороги!" нагадав буремні події минулорічного Мадану.

Вечір відпочинку, що визрівав на «многострунній» музиці та голосистих піснях, замішаних у яснобарвному стрекоті райдужних прожекторів «котився» за своїм сценарієм. Час неначе цибенів. Краса святкового вечора, яка підсилювала гармонію внутрішніх стихій усередині людини, у багатьох його учасників підкреслювала особливий романтичний настрій: і в райдугах-веселках, що виблискували на всьому просторі зали, і в журавлях-веселиках, голоси яких чулися з усіх потужних динаміків, вертали натхненність серцю і лицю кожного з гостей, надихали на спокій, любов і добро.

Після виснажливого танцю, в ритмах якого Катерина з Мариною перебували разом із чималою групою молодих відвідувачів розважального комплексу «Росяниця», дівчата сіли перепочити. Розпашілим і веселим, а водночас й знудженим в повсякденній роботі за прекрасним відпочинком, їм так гарно сиділося у затишному місці! Та хіба втримаєшся, коли від святковості атмосфери відбілюється обличчя й роміниться чоло, а магічні ритми музики піднімають тебе аж до небес!..

Якщо мені скажуть, що літературного життя у Кременчуці, за виключенням окремих випадків, немає, я сперечатись не стану. Натомість відповім лаконічніше - буде!

Пишу я з дитинства. Буквально, з дитячого садочка. Віршики і казочки, пізніше за віком – твори, ессе, статті. Закономірно і цілком логічно, що за таких обставин я, перебуваючи в процесі пошуку так би мовити істот-«собіподібних», втрапила у стан ситуативної зкутості через відсутність бодай якогось живого кола літературно-освідченої молоді у місті. Це, трапилось, коли мені було шістнадцять.

Єдина на той час у Кременчуці літературна спілка «Цвіт калини» виявилась широко представлена поетами похилого віку та пострадянського гатунку, що мене, молоду людину з «покоління пепсі», себто абсолютно нової інтелектуально-часової формації, аж ніяк не влаштувало.

У вісімнадцять я вже працювала позаштатним кореспондентом у глянцевому столичному виданні. Працювала не один рік і цілком успішно. Втім, змістовність цього меседжу не в тому, аби розповісти про життєві чи професійні успіхи. Він - про інше. Якість того нового простору, в якому я опинилася, була куди вищою, а перспектива і альтернативи - ширшими. Київ, поетичні вечори, презентації книг, неформатні зустрічі і спілкування з літераторами та критиками, рух, динамічність, думка, дія..