Новости Кременчуга

,

погода в Кременчуге

,

фото Кременчуга, объявления

,

знакомства в Кременчуге



           Регистрация
логин :
пароль :
    
Напомнить пароль?    


06:24:53: kztu : koffe
21 января 2018: kztu : koffe
20 января 2018: Sirius : у этого человека почки работают как часы)
20 января 2018: Sirius : класс
20 января 2018: kztu : koffe
19 января 2018: kztu : koffe
18 января 2018: kztu : vayn, smile-09
18 января 2018: vayn : Шалом усем
18 января 2018: kztu : koffe
18 января 2018: КАЙ : drinks
17 января 2018: kztu : koffe
16 января 2018: vayn : Sirius,аха
16 января 2018: Sirius : vayn,здравствуйте, человек
16 января 2018: vayn : усем приветики
16 января 2018: kztu : nyam
16 января 2018: Sirius : kztu,смачного
16 января 2018: kztu : koffe
14 января 2018: kztu : koffe
13 января 2018: kztu : koffe
12 января 2018: kztu : Сердж,[img]https://encrypted-tbn0.g
static.com/images?q=tbn:ANd9Gc
QbTErAhumDa5APYK6bkmQoGX4FOY1p
Sxd3R7CVd7Df35CLL_rorQ[/img]
12 января 2018: kztu :
12 января 2018: kztu :
12 января 2018: kztu : http://vgif.ru/gifs/137/vgif-r
u-15017.mp4
12 января 2018: kztu : Сердж,ресурс, на котором общаются форумчане есть и будет, если не здесь, то в другом месте и в живую, так что брысь назад в свою клетку говнонлайна к совкодрочерам.
12 января 2018: kztu : Сердж,убогий ты сам без рода и племени славянской нациАнальности . ПТН ПНХ Ты сам иллюзия и есть, правильно. Пшол вон .
12 января 2018: Сердж : ...а я вам хоть иллюзию присутствия кого-то создам. smile-03 А ты сёрбай чаёк, сёрбай, друг мой ситный, ибо ничего более и не остаётся в убогой жизни твоей. smile-19
12 января 2018: Сердж : kztu, шутом, не попадаюим по педалям, здесь всегда был и есть только ты. Дошутился вон, блин, до того, что остася один на ресурсе - щирий ти наш русофобський українофіл.
12 января 2018: kztu : koffe
11 января 2018: kztu : https://www.yapfiles.ru/files/
1288283/1444984026_1769788821.
gif
11 января 2018: kztu : Сердж,по педалям не попадаешь?удивительный ты шут-говоришь что отстойный ресурс, а сам сюда прешься? сиди там де хорошо с совкодрочерами облизывайте бюст ленина
Только зарегистрированные посетители могут писать в чате.

•   Кременчуг » Культура » Новела "Одноногі бурлаки" 


 
     

Новела "Одноногі бурлаки"

     
23-07-2015, 12:49: Культура
Поделись новостью с друзьями на:

Новела "Одноногі бурлаки"

Ще тільки-тільки над Янківкою почав танути посивілий туман, а п’ятдесятирічна Євдокія Бурлака вже зібралася в дорогу. Проходячи мимо обійстя своїх сусідів, господарі якого носили таке ж прізвище як у неї, у млявому світанку побачила Любку, дружину тридцятирічного Віктора Бурлаки, одноногого каліки з дитинства, але хвацького до роботи чоловіка.

– Любко! Любко-о-о!!! – долетів із вулиці Євдокіїн голос.

– Здорова була, Бурлачихо, – з усмішкою привіталася Євдокія Савеліївна.

– Від Бурлачихи чую, – у відповідь. – Куди це ви в таку рань мотляєте?

– У зоряні світи, – жартуючи. – Іду на базар, маю до осені дещо придбати. Та й Іван мій просить чоботи.

– А що, кращого дня не могли дочекатись, ви ж подивіться на небо: у хмарах уже дощі киплять, а ви в таку далеку дорогу зібрались…

– Е-е-е, сусідонько… Люди кажуть: як уже зібралася, не відкладай на потім.

… Іван та Євдокія зазнайомилися на вечорницях, потім заприязнилися, а вже через рік і побралися. Жили між собою, як риба з водою. Все у них вийшло якось по-доброму і не натужно – здавалося, що своє кохання вони несли в руках, немов кришталеві чаші з небесною росою. А коли в 1939-му в молодій родині народився хлопчик, клопоталися разом, немов біля янголятка.

… Травень 41-го різнолунив голосами птаства, струмився, дзюрчав весняними водами, які бігли невеликими потічками, що збиралися в рівчаки, а далі несли свої потоки до річки Красної. У травневім мареві дня душі янківців гуляли в сяйві весняних барв, бавилися квітками, пили позолочене сонце. Весна буяла, усміхалася, але й відлунювалася якоюсь затаєною тривогою, що то тут, то там виривалася наверх із газетних та радіоджерел. А коли, обходячи двори, вістовий сільської ради став розносити чоловікам повістки, аби ті з’явилися на призовні пункти, п’янка сімейна тиша зникла вслід за ранковими туманами. Разом із десятками мешканців села двадцятивосьмирічний Іван Миколайович Бурлака був призваний на перепідготовку, що мала тривати неподалік Білої Церкви сорок днів. Однак ніхто не знав, що ті дні перетворяться на довгі й лиховісні роки.

… Війна для Івана Бурлаки закінчилася достроково. У жовтні 1944-го, під час визволення столиці Латвії Риги отримав тяжке поранення, де простелився перед ним безборонно-голий простір чужини…

Перед очі щось блиснуло, завихрило, закрутило, запекло болем у голові, й Іванові здалося, що він ступив за поріг земного життя. «Оце вже й кінець! – стрімко увірвалася в повну плачу душу невтішна гадка. – Оце, Іване, й тобі капут», – майнула на фоні воронячого каркання остання думка, що не раз з’являлася на шляху поразок й перемог. З тими думками зболеного від ран Івана санітари поклали на носилки й під свист куль понесли в тил своїх військ, що наступали. До тями прийшов уже під ранок, а коли зрозумів, що лишився ноги, немов жарина на попелищі нестерпно заболіла душа.

Уже другий місяць по ній, як і по рані Івана Бурлаки, ходили зимові дні, які морозили й пекли… Солдатові війни до болі хотілося хоча б частково стерти спогади про останній бій. Ті спогади, а заразом і болі, образи, кривди і відчаї він намагався переділити, перескласти, щось відкинути, вигнати з пам’яті та розуму, звільнити від них серце й забути назавжди.

Бувало, що й жити не хотів. «Каліка виклятий, – подумки про себе. – Кому я тепер такий потрібен?». Про це говорив побратимам, такі ж думки народжувалися й у листах, які надсилав до отчої оселі своїм рідним. Та коли приходили листи від дружини, які вона писала своїм незграбним, але таким знайомим та рідним почерком, перечитував по декілька разів. «Про те, що лишився ноги, – не переживай! – писала його Дуся. – Ніжністю, словом моїм ти живи і дихай. У нас із тобою все буде яскраво й чисто, як і тоді, коли ми побралися».

І тоді віра в добро в його душі знову палала, мов свіча. Він читав ще і ще, і знову його душа наповнювалася горошинками ніжності, радощів і навіть… нездорового сміху, що рвав зимову сіть.

… Усе швидко минає і швидко втрачає свій сенс, однак Переможна Весна 45-го не оминула і його. Щоправда, зустрічав її вже на далекому Уралі, де проходив курс реабілітації.

Коли закрилися брами іржавої уральської осені 1945-го, почав навчатися ходити за допомогою костура – у такий спосіб усе збирав колоски Надії й Віри. Часом думки Івана сягали далекого обрію, бігли широкими російськими річками, летіли над дрімучими лісами, линули голосами над українськими степами, а коли все надовколо завмирало, зупинялися-таки на фоні співучих луків рідної Янківки й улягалися на квіти й трави, стелилися понад плесом ставка, над яким стояли сиві та похилі верби.

Більше того, уже коли підлікувався й навчився ходити без ноги, його душа грілася надіями. Бувало, часто вночі у п’янкій зимовій тиші в мислях гуляло буйне кохання з його Євдокією, пестилася мрія про зустріч із нею та маленьким сином. А ще завжди намагався пам’ятати про свій обов’язок перед дитиною. «Хто ж, як не я, допоможе синочку стати на ноги, здолати перші сходинки життєвого шляху?»

Останні ночі грудня 1945-го перед поверненням в Україну майже не спав. Від туги іноді зітхав так, ніби збирався вивернути всю середину назовні. І як чоловік не намагався прогнати погані думки, забутись, викинути їх з голови, але вони проймали мозок і навіть тіло, яке від того здригалося, трусилося, – аж гойдалося в очах!

Побратими все те бачили, намагалися заспокоїти.

«Та не хвилюйся ти так, – казали товариші. – Ти чоловік бистрий на розум, не в тім’я битий: чого не вмієш – навчишся, чого не знаєш – життя підкаже».

Новий 1946-й зустрів ще в палаті, а коли визріли зорі наступного вечора, його проводжали додому. Звідусіль, як хорали, зазвучали слова-побажання – скарбниці істин і порад. З ними й добирався до своєї рідної землі.

Івана та таких же скалічених війною чоловіків до вокзалу проводжали представники влади. Сіли подорожні в потяг. Зима на Уралі люта, немов скажена, тож їхали напівзамерзлі. І весь цей час солдат-каліка сидів біля вікна. Все, що бачилося – не тішило. Його погляд рвався снігами, брів сліпма крутосхилами, губився в лісах, аж поки знову не з’являлася нова станція. Коли від дорожнього життя стомлювався, намагався заснути.

«Дай, Боже, сили почути свій розум», – якось стишено крізь грім доби говорив з Іваном чийсь потаємний голос. – Маєш пам’ятати, – чулося йому: зло було сильне протягом війни, а сьогодні ти його переможець».

Із прибуттям до рідної Янківки скінчилася війна й для Івана Бурлаки, для якого сорокаденний шлях на перепідготовку розпочався в степах Київщини в 1941-му, а закінчився лише в січні 1946-го на далекому Уралі. Той шлях, який він розпочав здоровим і молодим чоловіком, а повернувся з війни не тільки одноногим калікою, але й мав навчитися жити з великими душевними ранами, які не заживали всі роки його життя.

Минуло півдня.

– Любко! – кричала тітка Євдокія, повертаючись із базару.

– Та чую, чую, зараз вийду, – здалеку відлунював голос молодої жінки.

– Любко! – ще раз обізвалася Євдокія Савелівна до своєї сусідки. – Бачиш, я до дощу встигла. Клич свого Віктора та приходьте примірювати чоботи.

… За годину в хаті Івана та Євдокії Бурлаків було гамірно. Після балачок про останні сільські новини, Євдокія достала нову пару чобіт і подала одноногим чоловікам. «Та дивіться, не переплутайте», – жартувала навздогін.

Іван приміряв лівий чобіт, а Віктор правий. Вивільнивши для сльози душевний крик, разом із родиною Бурлаків-молодших вони вже й не приховували своїх жалів, а намагалися-таки усміхатися й жартувати.

– Ось побачите, Євдокіє Савелівно, – мовила Любов Бурлака, – нам деякі жінки ще й заздритимуть. – Їм кожній треба буде викинути з гаманця по десять рублів за пару, а нам і по п’ять вистачить. Зате і ваш, і мій будуть узутими.

Дивлячись на своїх чоловіків-калік, кожен з яких хвастався своїм новим чоботом, жінки заходилися накривати на стіл. Випивали за нові чоботи. Після другої чарки одноногі Бурлаки, намагаючись обдурити самих себе, узялися до танцю. Ненаситні до життя, жінки й чоловіки вже й не приховували сліз, що тихо котилися їхніми щоками. Разом з ними дощами плакав і сірий обрій, що завис над янківськими оселями.

Федір Чужа
4 березня 2014 р., м. Кременчук
pentagon.in.ua

 Опубликовал: strelok_olga   |   Просмотров: 652   |   Комментарии (0)  |   Обсудить на форуме


html-cсылка на публикацию
BB-cсылка на публикацию
Прямая ссылка на публикацию

Вы зашли на сайт как гость.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем,
что-бы иметь возможность оставлять комментарии и пользоваться всеми службами портала.

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

     
Наша витрина
     

     
Новости
     

Это актуально


Пульс города


Закон


Городская власть


Экономика Кременчуга


Политика


Криминал


Проишествия


Культурные события


Здоровье


Экология


Образование


Кременчуг спортивный


Полтавщина


Новости Украины


     
Последнее фото с форума
     

     
Управление фотоальбомами
     
Фотогалерея
Мои персональные альбомы
Создать новый альбом

Последнее фото
Альбом: Моделизм, занятие для мальчиков, больших и маленьких
Автор: Backfire

Все мы в детстве "клеили самолетики", большинство из нас про это уже и не помнит. Но есть люди для кого это занятие переросло из детского увлечения в страсть граничащую с искусством.

     
Актуальное на форуме
     
Задаём вопросы, получаем ответы. Вчера, 13:52 от КАЙ
РАСПРОДАЖА всего в квартире Вчера, 11:37 от vayn
Наука и Смысл Жизни 20 января 2018 00:42 от Nwczion
Nokia 515  19 января 2018 20:34 от kapriolyps
Владимир Шебзухов Стихи о детях и для детей 19 января 2018 15:16 от zakko2009
ФОРУМОВКИ. 19 января 2018 12:46 от Sirius
двигателисты нужна помощь +  18 января 2018 15:39 от alex_73
Продам цветы 16 января 2018 22:05 от vayn
Музыка настроения 16 января 2018 20:54 от Sirius
Фото, сделанные вами 16 января 2018 13:49 от Nuanoxwon
Молдавский коньяк отличного качества - 70 грн. литр 13 января 2018 13:16 от aprel2016
Мысли вслух или о чём ты сейчас думаешь!? 11 января 2018 15:57 от Сердж
Мой фотоаппарат, хвастаемся... 9 января 2018 20:37 от agrohimgzs
С праздником !!! 2 января 2018 10:35 от kapriolyps
C днём варенья !!! 23 декабря 2017 20:13 от AmchieEt
Шоб вы Усе были мЕне здоровы! 23 декабря 2017 09:32 от Robentpt
Сниму квартиру 16 декабря 2017 16:43 от Sirius
Род под на 4 удилища (+ видео установки) 16 декабря 2017 00:39 от Fishman333
Продам фидерную треногу под четыре удилища (+ видео) 5 декабря 2017 01:51 от Fishman333
Кормушка самосвал для зимней рыбалки 0,42 л. 5 декабря 2017 01:50 от Fishman333
Трегубова Оксана. ДЦП! 4 декабря 2017 15:16 от ksenona
Ноутбук Toshiba L300 3 декабря 2017 11:02 от vovanadze
\"Летят самолёты- привет Мальчишу\" © 2 декабря 2017 23:26 от DerTodBier
С колясками в магазин не входить! 1 декабря 2017 01:33 от XachezInsor
Каков спрос на строительные блоки и будут ли их покупать? 30 ноября 2017 17:56 от XachezInsor
колосаль про фунгицид прайс  25 ноября 2017 08:32 от agrohimyyt
Помощь в выборе телефона 23 ноября 2017 19:45 от kztu
Те, кто нас лечит. 23 ноября 2017 18:07 от Robentpt
Велобеседка 21 ноября 2017 10:23 от werwolf
Этот день в истории, исторические афоризмы 21 ноября 2017 10:22 от werwolf

     
Реклама на портале
     


реклама на портале
     
ТОП "Спасибо!"
     
ruda98 (8955)
Shadow (6303)
Хомяк (5929)
Yara (5070)
kztu (5019)
КАЙ (4584)
Backfire (4137)
Язычник (3900)
Заноза (3891)