Алла Горська: "Мене покарано, це так, але скажи, коли і як, де здобувалась без жертви воля?"

28 листопада поточного року минула 45-річниця з дня трагічної смерті української патріотки і героїчної жінки від руки жорстокого вбивці у Василькові на Київщині.

Хто і за що вбив Аллу Горську? Відповідь на це запитання можна відшукати у вірші Рилєєва «Сповідь Наливайка» у перекладі Старицької-Черняхівської.

Мене покарано, це так,

Але скажи, коли і як,

Де здобувалась без жертви воля?

Ці рядки стосувалися Наливайка, Рилеєва, Б. Антоненка-Давидовича, Алли Горської, а також усіх борців за честь і волю України і стосуються тих, хто і нині захищають рідну землю від підступного російського агресора.
Алла Олександрівна Горська – живописець, графік, художник-монументаліст. Сучасник – найвищої хвилі шістдесятництва. Людина великої енергії та громадянської мужності. Народилася Алла Горська в Ялті, у російськомовній, інтелігентній родині, в 1943 р. Горські переїхали до Києва і Алла добре вивчила українську мову. В ній прокинулося щось родове, генетичне, природне. Навчалася в Київській середній школі, яку закінчила із золотою медаллю. Потім художній інститут з відзнакою. Аллі і її товаришам дуже прислужився Клуб творчої молоді (1959). Відомий письменник і театральний режисер Лесь Танюк, який був тоді керівником цього клубу згадує: «Серед шести секцій К;лубу найчисленніша була художня, керована Аллою Горською. Я б сказав і так: Горська була душею Клубу, його організатором».

На піднесенні оманливої «хрущовської відлиги» 1960-х р.р. А. Горська працювала в селах Чорнобильського району, де створила полотна «Прип’ять», «Абетка», «Хліб». Разом з Л.Танюком вона трудилася у Київському драматичному театрі. Шкода, що спектаклі, готові до постанови, було заборонено.

До 150-річчя від дня народження Великого Кобзаря А. Горська разом із О. Заливахою та Л. Семикіною виконали вітраж «Шевченко. Мати» у Червоному корпусі Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, якого було знищено за вказівкою партійного керівництва. Тож малог хто встиг побачити твір Шевченка, який проголошував: «Возвеличу малих отих рабів німих і на сторожі коло них поставлю слово».

У першій половині 1960-х р.р. художниця створила галерею портретів – Б.Антоненка-Давидовича, Василя Симоненка, І.Світличного, Є. Сверстюка, Після закінчення «відлиги» ставлення до робіт Алли Г?орської різко змінилося. Почалися цькування «націоналістів», репресії проти тих, хто насмілювався мати свою думку. У 1968 р. на зборах Алла Горська була виключена зі спілки художників і затаврована. Щоб вижити Горська з іншими художниками створила монументальну композицію «Коштовності» в ювелірній крамниці Донецька. Разом із Зарецьким і Плаксієм – станковий монументальний живопис «Земля». Це один з найсильніших творів того часу: у ньому вся українська минувшина, біль і надія народу.

Феномен Горської – один із чільних діячів руху опору, яка з В. Симоненком та Л, Танюком виявила місця поховання замордованих НКВС на Лукянівському та Васильківському кладовищах, у Биківні, підтримувала морально та надавала допомогу політв’язням і членам їх родин, була присутня на політичних судах, зокрема над В. Чорноволом. Широко відома в Україні та світі опозиційна громадсько-політична діяльність А. Горської та її трагічна смерть значною мірою залишила поза суспільною увагою мистецький доробок художниці, представлений десятками монументальних і живописних творів, великою кількістю графічних робіт. Творчість мисткині ґрунтувалася на традиціях Київської академічної школи, народного мистецтва, українського авангарду 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів.

І все ж як художниця, не само реалізувалася. Не встигла. А могла вирости в першорядного майстра сценографії рівня Петрицького, Меллера, Хвостова-Хвостенка.

28 листопада Алла Горська поїхала до Василькова, щоб допомогти овдовілому свекру, а через кілька днів труп Алли знайшли в льоху зі слідами боротьби, з розбитим черепом, у дивній вдяганці, що мала засвідчити галюцинації чи божевілля. Уміли радянські спецслужби замітати сліди своїх злочинів.

Ховали мужню патріотку у грудні. Рік був брежнєвський. Над могилою світлої памяті поет і літературознавець, політв’язень Євген Сверстюк виголосив слова: «Нема Алли Горської. Німотно, темно і незрозуміло. Але я знаю – Алли не може не бути! Її духовної сили й енергії, її сонячної усмішки і по-материнському уважного погляду глибокої спільності. Вона живе у всьому. Людина, якій особисто нічого не треба, вона не може відійти в небуття. Алла є – вона незмінно присутня завжди там, де комусь горе, нещастя, біля бездомних і безвольних, де можна підставляти своє плече».