Кременчуцькі шанувальники творчості Віктора Федоровича Баранова, відомого українського поета й письменника, активно продовжують організовувати й проводити заходи на честь свого славного земляка. Цього разу вечір пам’яті, котрий був по-справжньому наповнений непередаваними почуттєвими і природними привабами, було проведено у Кременчуцькій школі №10, яку свого часу закінчив Віктор Федорович.

Його організатори запросили до участі двох братів – Леоніда та Василя, сестру Тамару, їхніх дітей, освітян, бібліотекарів шкіл міста, найталановитішу творчу молодь, яка читала вибрані фрагменти із поетичного надбання поета; у вигляді невеличких сюжетних мистецьких «малюнків» за окремими творами було показано міні-вистави; душа дивувалась і раділа Слову, покладеного на музику, яке свого часу також було народжене душею і серцем нашого земляка. Одна з них, під назвою «Осінь», прозвучала у виконанні Світлани Близнюченко, а музику до неї написав місцевий композитор Анатолій Мізюн.

Слід наголосити, що особливого забарвлення до духовної атмосфери вечора додала пісня Теодора Кукурузи у виконанні Віктора Малофеєва, написана на відомі й болючі для всіх патріотів слова із вірша-звернення Віктора Баранова «До українців», яка прозвучала у відеозапису.

Під час виступів його дружини Лідії Петрівни, брата Василя часом згадувалися найточніші та найдрібніші деталі з його літературного та сімейного життя. А колишня директорка школи Олена Кирпенко, з якою знаний поет і письменник підтримував добрі стосунки, пригадала, як колишній учень для історичної сторінки школи готував спогади про перший її випуск, де Віктор став першим над усіх золотим медалістом, що закарбували своє ім’я в списках серед сонцесяйних звершників. А ще Олена Іванівна додала: «Якби наші керманичі навчились любити Україну так, як Віктор Федорович, тоді б у суспільстві панували світлий голос і чиста душа». Саме тому з уст уже нинішньої директорки школи Наталки Мамон прозвучали слова про намір колективу навчального закладу та творчих спілчанських організацій міста направити клопотання до влади наддніпрянського Кременчука про присвоєння школі імені Віктора Федоровича Баранова.

Незабутнє враження справили на всіх присутніх останні акорди заходу, коли на сцену вийшло відразу аж п’ять десятків школярів-хористів, які виконали пісню Тараса Петриненка «Україно».
Без сумніву, кожен елемент такого високо-чистого дійства ще й ще раз спонукав до осмислення його творчої особистості. У той же час воно несло в собі тайну, принаджувало, хвилювало і тривожило, бо в діях учасників вечора чулися голоси сердець, наповнених радістю за земляка, освяченого світлом і водночас великим болем за його передчасний шлях у Небеса.