Коли батька звати Морок, а матір кличуть Системою

Якщо уважно прочитати сторінки прожитого часу, складається враження, що не тільки люди перебувають у масках, все життя навколо нас – маска. Вірою у краще майбутнє жили наші діди, будуючи розвинений соціалізм сподівалися на зміну навколишнього світу наші батьки, а коли нові покоління вступили в епоху Незалежності, всі ми сподівалися, що нависіваємо безліч щасливих днів у несходжені обрії щастя.

Як не дивно, але нові часи й нові люди не справдили нових надій народу, який так було повірив у помаранчеву команду, що прийшла до влади десять років тому.

Не склалося чи то не судилося покращити життя народу «вже сьогодні» й наступній команді, яка проголошувала яскраві гасла перед телекамерами, а насправді продовжувала грабувати свій обездолений народ, утрамбовуючи свої «здобутки» у золоті батони.

Революція Гідності згуртувала сили, які вказали справжнє місце казнокрадам та політичним банкрутам. А коли на переможному обрії з’явилися нові обличчя, повірили ще раз і засіяли нові зерна, аби ті дали свіже пагіння.

Народу хотілося, аби нове керівництво держави не повторило помилок «папєредніков», хоча вже зараз такі сумніви з’являються все частіше й частіше, надто вже, коли перед очі постають ті ж самі граблі, на які українці наступають щоразу під час виборів.

Минуло лише декілька місяців як народ України обрав нового президента, а в уряді з’явилися нові, в тім числі й із-за кордону, обличчя, які прийшли «спасати» Україну, але чомусь саме ті граблі набувають нового блиску – сяють від чергового полірування.

Здається, що процес мімікрії не тільки триває, але й набуває нових, спотворених форм господарювання, щоправда, замішаних на імітації патріотизму та притрушених словами національної демагогії.

І то так! Коли батька звати Мороком, що завис над Україною, а матінку кличуть невмирущою совєцькою Системою, сподіватися на вродливих дітей не доводиться.

Та ми ж таки сподівалися, що вже цього разу українцям поталанить – «справжні» демократи-керівники настирно, а то й жертовно (на Сході ж війна!) своєю повсякденною працею виведуть народ із заболочених лабіринтів й повернуться до традицій строгої відповідальності за правдивість своїх слів та обіцянок, проголошених під час виборчої кампанії. Такі кроки вкрай потрібні, оскільки вже зараз все голосніше чути слова розчарувань й від дій влади нової, яка закликає своїх громадян затягнути паски і знову терпіти й терпіти…

У той самий час окремі «персонажі» від опозиції прямо чи опосередковано звинувачують нову команду в тих самих гріхах, яких набули свого часу «таргани» Міколи Азірова та колишнього «гаранта», який кинув свій народ й переховується під ковдрою московського сюзерена.

Не бачимо хоча би перших результатів у похованій в балачках роботі по боротьбі з корупцією, не стало чути голосів про бажання депутатів лишитися недоторканності, не здійснені покарання вбивць героїв Небесної сотні, впала у прірву гривня, не відвойовано втрачених земель, а для багатьох чиновників і «човників» війна стала рідною матір’ю, бо стала джерелом матеріального прибутку.

Час діє проти нас, бо віра у справедливість вивітрюється, а воля до перемоги не тільки набула властивостей до випромінювання, а й стала шукати прихисток у колисці наших сердець, натомість залишаючи хвороби, скептичну просинь і нездійсненні мрії.

Федір Чужа, голова спілки журналістів міста Кременчука

28.12.2014 р.