Передвиборчу кампанію в містах країни розпочато. Претенденти на міську владу несамовито б'ються за неї!

Авторська думка: як відрізнити популізм від реальних планів втілювати зміни на краще, і ким у світлі цих питань є діючий нардеп Сергій Каплін?

Що більше ходиш по землі, то більше й більше переконуєшся: життя в стократ загадковіше й складніше за всі наші уявлення про нього. Ніби і разом йдемо до світлої мети, але чомусь усі усім чужі. Тільки-но назвали дату виборів до місцевих рад, як з усіх усюд – наче проліски навесні – вилізли «спасителі» нації: царі примар збирають рать. Авжеж, згадали про народ, без голосів якого ну ніяк не станеш депутатом. Завчасно, але поки що дещо інформаційно завуальовані, зарясніли пишні, з кольоровими фотографіями білборди, з’явилися ятки, в яких безкоштовно роздають газети й гасла, де нові й старі герої дня сьогоднішнього знову хмелять голови виборцю: водять по колу, з якого не видно виходу.

Щоправда, є й серйозні чоловіки, які вже встигли створити і партії, і депутатські групи, які будуть боротися за наше щастя на землі.

Ось, наприклад, у Кременчуці, куди не глянь, скрізь на тебе дивляться очі одного з народних депутатів від Полтавщини на ім’я Олег. Про те, що нашу область представляє цей чоловік, багато потенційних виборців тільки чули, але ніколи його не бачили. А тут що не крок, бачимо його фото. Більше того, нещодавно «в оборот» кинуто 400 тисяч (!) примірників газети «Відродження Полтавщини» на восьми сторінках. Для читання. Знову ж таки з його фотографіями.

Для довідки: Станом на 1 січня 2013 року чисельність постійного населення Полтавської області становила 1млн. 460 тис. осіб. З них 1млн. 260 тис. віком від 15 років. Якщо, скажімо, середня сім’я складається з трьох осіб, то шановний депутат трохи «не добрав» у кількості, десь так тисяч 80-90.

Найцікавішою, на мій погляд, думкою народного депутата є та, що «… місцеві ради треба оновлювати людьми, які вже довели свою успішність жителям Полтавщини». Щоправда, пан Олег не уточнив саме у якій сфері діяльності слід доводити «свою успішність».

Набагато скромнішим видався ще один народний депутат Сергій Каплін. Пан Сергій створив нову партію під назвою «Партія простих людей». Білбордів з його фото значно менше, та й газета надто скромна – перший номер вийшов на 4-х сторінках, а про тираж уже й говорити соромно – всього 30 тисяч.

Як пишуть її творці, за даними опитування редакції газети «Николаевские известия», що не так давно проводилися у цьому південному місті, новим прем’єр-міністром вони хотіли б бачити саме Капліна. Друге місце посів Міхаїл Саакашвілі, і лише третє – Юлія Тимошенко.

А ще з поточного номера довідався, що у вересні пан Сергій планує очолити всеукраїнську ходу проти комунальних «тарифів Яценюка»; прочитав, що він планує втілення в дію програми безжальної боротьби проти корупції та її організаторів та назвав шляхи здійснення такого кроку. Це – новий Майдан. Ось такі новини.

Що тут сказати… З усього видно, що пан Сергій не з газет знає про проблеми українців, тому лає всіх тих, хто тримає нас за карк і замість вільного дихання пропонує нам чихання. Відомо ж бо, що в багатьох населених пунктах України чорти гопки скачуть: ні роботи, ні школи, ні лікарні там давно вже немає – тільки моторошно гупають грудомахи образ на владу, на чиновників, на своє рабське життя.

І ось в такому пекельному клубочищі проблем і проблемок, в якому перебуває український народ, наші надії на краще життя зблякли, змеркли, змокли від поту.

Окрушина днів важким тягарем тисне на груди народу, якому так хочеться вирватися за звичні обрії, де хай не легше, але не так. І їдуть за кордони Батьківщини в пошуках заможного життя. Джерела свідчать, що за останні 100 років таке життя ТАМ шукає вже 20 млн. українців.

І тоді намагаєшся збагнути: чому все, чим життя живе й зориться, враз опинилося на споді: там, де світло – править темінь, а світле в темряву закуте. Виходить, на нашій благодатній землі чомусь людина і щастя незлюбилися.

Оголошені вибори, що мають відбутися 25 жовтня поточного року, знову наполохали розум і душу наших виборців, бо знаємо, що знову вдивлятимемося у криві дзеркала реально-божевільного світу, де його представники багато обіцятимуть і мало що зроблять. І запанує абсурд абсурдів, бо на виборця знову нападе склеротична яма, де вже по деякім часі самі себе не зможемо зрозуміти й дивуватимемося рішенням великої «кімнати сміху», в якій збиратимуться вожді і вожчики: наївно вірити зозулі, коли шукатимемо зорі у намулі.

Після виборів казка знову закінчиться, і як завжди однаково – скорботно, бо віра вивітриться відразу, як тільки хлопцям вручать депутатські посвідчення.

І тільки тоді, коли обрані навчаться бачити все диво історії нашого народу, величного своєю звитягою, завзяттям і невичерпною снагою, навчаться відтворювати не стільки той світ, що довкола нас, скільки той, що всередині нас, - тільки тоді зведемо будинок із квітами на вікнах.